ТIРРЕНСЬКЕ МОРЕ
Сльозино срібляста! Засяявши, зникни,
(Переклад Гната Мєрєнкова)
Загинь, не зволоживши зір.
На цю панораму сухими очима
Я мушу дивитись, повір.
Нехай на взаємність надій ані жодних -
В ландшафтів нема почуттів.
Ну що ж, ані жодних... Я тут не для цього.
Я тільки проститись хотів.
Прощай, городянко! Лічи свої сходи,
Від порту йдучи догори.
З маслинами кошик неси con amore
I слухай, як виють вітри.
I ти, узбережжя, прощай! Con amore
I сіль збережи, й аромат.
Не вкриється взимку крижинами море...
Везувій не вдарить в набат.
Цікаво не те, що я звик за годину
Вважати цей простір своїм,
Сто років проживши, як кріт, в катакомбах,
Наосліп, навпомацки... Втім,
Чи варто, назад ідучи, відвикати,
Забути привілля, цей рай?
У спину, нарешті: "Прощай, іноземцю!
Авжеж, іноземцю. Прощай!"
Не скоро відвикну. Замкнуся в німоті,
Не визирну більше з кутка.
В свій дім повернувшись, байдужий щоденник
Почну не з нового рядка.
Та, поки ще в оці не змита сльозою
Тірренської сині межа,
До неї тягнусь con amore, відчувши
Раптово, що значить "душа".
2004
[Наверх]
НА ЧЕСТЬ ЕЛЛАДИ...
На честь Еллади і морів, усіх, що навкруги,
(Переклад Гната Мєрєнкова)
Десятикрилий корабель ми назвемо "Арго".
На південь будемо плисти, залишивши сніги.
Я керуватиму, а ти співатимеш, Марго.
За плином пісеньок твоїх, яким по сто віків,
За тими картами земель, де всюди безліч див,
Нарешті вивчу мову я, що з вуст твоїх богів,
Ïї криштальнії слова і золотий мотив.
Вода, в якій архіпелаг, мов очерет, проріс,
Хоча блаженства нам не дасть, не покара зате.
Без крові гаряче у ній і солоно без сліз.
Не заважає їй життя, їй наша смерть - пусте.
2004
[Наверх]
НIЧНА ПОДОРОЖ
Все зникло, відійшло, і більше не почнеться.
(Переклад Гната Мєрєнкова)
Роман - це не рядок. Пережите - не мить.
Візок біжить вперед, ледь чутно серце б`ється
I подих твій легкий тремтить, тремтить, тремтить.
Безсилі вороги знайти шляхи ці биті,
Ïм серед тиші нас не відшукати, ні.
Ми в темряві нічній лиш Богові відкриті:
Прямуєм вдалину - однісінькі-одні.
А десь позаду нас лишилася країна -
Калейдоскоп чудес, мрійливості блакить.
Там вирішили так: народжена людина
Справжнісіньку з казок бувальщину зробить.
На жаль, у тих казок була сумна розв`язка -
Так злий уявний світ бувальщиною став.
Тепер би з цього зла зробити знову казку,
Але замало сил і забагато справ.
А ми все вдалину мчимося крізь печалі,
Немовби у проблем є рішення просте.
Немовби не жили: не знаємо і далі,
Що істина, що ні, що грішне, що святе.
I пилом в`ється шлях, мовчать про суд катрени.
Що біль душі, коли є забуття напій?
Тож істинний тепер, такий святий для мене
В цій темряві, вночі ледь чутний подих твій.
2003-2004
[Наверх]